Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.05.2016 року у справі №916/2688/15
Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №916/2688/15
Постанова ВГСУ від 01.03.2017 року у справі №916/2688/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 916/2688/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Селіваненка В.П.

за участю представників:

Позивача: Смакота Н.І., дов. від 18.04.2014 № 14-98;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Одеської області від 30.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016

у справі № 916/2688/15 господарського суду Одеської області

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

про стягнення 104 470 553,28 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси", просило стягнути з відповідача 39 378 303,56 грн. основного боргу, 42 324 330,34 грн. інфляційних втрат, 2 706 759,89 грн. 3% річних, 20 061 159,49 грн. пені за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар (природний газ) за договором від 04.02.2014 № 1936/14-ТЕ-23 (а.с. 2-4).

У відзиві на позов від 11.08.2015 відповідач просив зменшити розмір санкцій на 70% (а.с. 62-65).

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.10.2015 (суддя Волков Р.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 (головуючий Лисенко В.А., судді Гладишева Т.Я., Ліпчанська Н.В.) (а.с. 163-169) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 10 077 215,33 грн. основного боргу, 39 856 909,23 грн. інфляційних втрат, 5 980 000,00 грн. пені, 2 687 782,19 грн. 3% річних. Припинено провадження в частині стягнення 29 301 088,23 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 131-134).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати в частині відмови у стягненні 14 081 159,49 грн. пені та прийняти у вказаній частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 4, 42, 43, 83 ГПК України, 233 ГК України (а.с. 247-255).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.03.2016 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.04.2016 (а.с. 245-246).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2016 розгляд касаційної скарги перенесено на 17.05.2016.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 17.05.2016 представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.02.2014 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1936/14-ТЕ-23, відповідно до предмету якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу на умовах цього договору (а.с. 20-24).

У договорі сторони визначили обсяг, порядок передачі, вартість газу, умови розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язання та строк дії договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вищезгаданого договору позивачем була здійснена поставка природного газу в кількості 176 363,657 тис. куб. м. на загальну суму 230 895 299,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, від 31.10.2014, 3 від 30.11.2014, від 31.12.2014 (а.с. 26-40) та не заперечується сторонами.

Водночас, відповідач за поставлений природний газ розраховувався частково та з порушенням умов договору, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 3, від 17.10.2012 N 10, від 16.01.2013 N 2, від 16.01.2013 N 3, від 21.02.2013 N 7) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши перерахунок заявлених позовних вимог, приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, причини невиконання зобов'язань перед позивачем, невідповідність заявленого до стягнення надмірно великого розміру пені наслідкам порушення, в силу положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України дійшли висновку про стягнення з відповідача 10 077 215,33 грн. основного боргу, 39 856 909,23 грн. інфляційних втрат, 2 687 782,19 грн. 3% річних та зменшення суми пені до 5 980 000,00 грн.

Крім того, з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив 29 301 088,23 грн., місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, обгрунтовано припинив провадження у вказаній частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги вищевикладеного не спростовують та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 30.10.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 у справі № 916/2688/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.П. Селіваненко